Виставка творів письменника Олександра Ільченка з нагоди його 110-річчя експонується на художньому абонементі Наукової бібліотеки НУВГП.
Iм'я Олександра Ільченка мало відоме сучасному читачеві. Не кожен зможе і перерахувати його твори, хоча назву головного його роману, точнiше, першої її частини, відома багатьом. «Козацькому роду нема переводу, або Мамай і Чужа молодиця» — так називається ця книга.
Ільченка не вивчають у школі, немає його і в програмі вищих навчальних закладів. Його роман, який, на думку літературознавців, за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр», наче випав із літературного процесу. Затерті ж сторінки книг тих щасливчиків, батьки й діди котрих свого часу придбали цей роман, свідчать про його неабияку популярність.
Олександр Єлисейович зібрав багато літератури з фольклору, зокрема, колосальну колекцію казок всіх народів світу. Але весь сюжет роману — це творча фантазія автора, настояна на доброму знанні фольклору. І те, що він сам визначив жанр як «химерний роман із народних уст», лише означає, що написаний твір народною мовою з народним гумором і передає народний дух. Усі пригоди в романі, сюжетні лінії, характери — це його власна вигадка. Цьому не було аналогів у фольклорі. Письменник, по суті, перевів образ Мамая з мови образотворчого мистецтва на літературну. Вже потім інші автори стали писати про пригоди Козака Мамая в Америці, Канаді, з’явилося чимало його художній зображень.
Довгий час вважалося, що авторство популярної фрази «Козацькому роду нема переводу» за Ільченком. Але написані ним статті про фольклорні розвідки, де він сам посилається на унікальний довідник, де й був цей вираз «Козацькому роду нема переводу». Тобто Олександр Єлисейович дав, по суті, нове життя цій фразі, пустив її в активний ужиток.
Але було би неправильно вважати Олександра Ільченка автором одного роману. Інші його твори теж зазнали слави. Ще 1939 р. побачила світ повість про Шевченка «Серце жде». У 1941 вона вийшла доповненою – як роман про останні роки життя Кобзаря («Петербурзька осінь»). Перевидавалася ця книга в Росії, Чехії, Болгарії, Сербії... За нею була поставлена в театрі ім. Франка однойменна п’єса.
Земний шлях Олександра Ільченка добіг кінця в 1994 році. Козак Мамай стереже спокій письменника і після смерті: на могилі Ільченка, в Києві на Байковому цвинтарі, – пам’ятник із бронзовим характерником.
З творами Олександра Ільченка можна ознайомитися, зокрема, й завітавши на художній абонемент Наукової бібліотеки НУВГП.
(Інформація підготовлена за публікаціями про письменника)
