Василь Семенович Стефаник (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака

Народився в сім'ї заможного селянина Семена Стефаника. Змалку був дуже відданий матері, цю любов проніс через усе життя. Батько був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але долю спланував сам, не зважаючи на його думку. Дитячі роки пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж пізнав таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив з батьком у поле. Мав двох рідних братів (Володимира і Юрія) та двох сестер. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати.

Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім в польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891).

З 1910 року разом з дружиною й трьома синами (Семеном, Кирилом, Юрієм) переїхав до рідного села, у якому жив до кінця свого життя. З 1908 й до розвалу Австро-Угорщини (1918) — депутат австрійського парламенту від радикальної партії. Уся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу західноукраїнських земель, відчуття кровної спорідненості з усім українським народом. У віденському парламенті В. Стефаник підтримував волелюбні прагнення народів, що входили до складу Австро-Угорщини. Зокрема він виступив проти анексії австрійським урядом Боснії та Герцеговини. До 1918 — посол, виступав у всіляких справах оборонцем селян, був призначений цісарем Францом Йозефом І довічним членом Палати панів Райхсрату.

Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 р. персональну пенсію, а в 1931 р. у Харкові відзначив 60-ліття з дня його народження. Проте Стефаник у 1933 році відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Дізнавшись про цю ситуацію, митрополит Андрей Шептицький призначив письменникові пенсію від Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за убієнних голодом українців. Останні роки життя письменник тяжко хворів. 7 грудня 1936 року помер, похований у рідному селі.

ТВОРИ

• Вовчиця

• Воєнні школи

• Вона — земля

• Давнина

• Давня мелодія

• Дід Гриць

• Діти

• Діточа пригода

• Дорога

• Дурні баби

• Засідання та багато інших.

Більше інформації : Стефаник Василь Семенович — Вікіпедія (wikipedia.org)

Список використаної літератури:

1. Стефаник В. Новели.-Ужгород., 1977.-176с.

2. Стефаник В. Вибрані твори.-К., 1958.- 242.

3. Стефаник В.Избранные произведения.- К., 1951.-208с.

4. Стефаник В.Кленові листки.-К., 1978.-215с.

5. Стефаник В.Повне зібрання творів. В 3-х т. Т. 2. Автобіографічні твори, поезії в прозі, публіцистика, незакінчені твори і переклади.-К., 1952.-223с.