За ступенем розвитку торф’яного (органогенного) горизонту розрізняють такі види: мулувато-глейові, торфянисто-глейові, торфяно-глейові і торф’яники. На Поліссі поширені торф’яники низинні. Перехідні і верхівкові торф’яники зустрічаються дуже рідко.
Торф’яники бувають середньо- і слабо розкладені. Добре розкладений торф – це темна землиста аморфна маса, що складається з перегнійних речовин і рослинного матеріалу, що втратив клітинну будову.
Грунти низинних боліт можуть мати слабо кислу, нейтральну і лужну реакцію грунтового розчину. Вони мають високу ємність поглинання, відносно високу насиченість Са і магнієм, містять значні запаси азоту, дещо менше фосфору. Сполуки Са і Mg переважають над сполуками заліза та алюмінію.
Торф’яні ґрунти за основними властивостями відрізняються від мінеральних ґрунтів. Щільність складення їх у 2,5-10 разів менша від мінеральних, у них значно більше продуктивної вологи, незважаючи на велику к-сть недоступної вологи.
Головна відмінність, що визначає всі властивості - переважання в складі їхньої твердої фази органічної речовини у вигляді торфу(до 95%). А торф як органічна маса, має специфічні властивості, що надає оригінальності торф’яним ґрунтам. Для орган. маси характерний високий ступінь дисперсності, що є причиною великої питомої поверхні твердої фази, а звідси – високої вологоємності.
За розташуванням торфових родовищ торфовища розташовуються на різних елементах рельєфу.
Основні категорії родовищ, відрізняються за геоморфологічними ознаками і утворюють наступний класифікаційний ряд від заплав до вододілу:
• родовища заплавні,
• родовища надзаплавних терас,
• родовища вододілів.
Всі види торф'яних покладів об'єднані в 4 типи:
• низинний,
• перехідний,
• змішаний,
• верховий.
До низинного типу відносять поклади: а) складені низинним торфом; б) прикриті перехідним торфом, але не більше ніж на половину загальної глибини торфу; в) прикриті верхівковим торфом на глибину до 0,5 м.
До перехідного типу відносять поклади, складені більш ніж наполовину перехідним торфом, якщо шар, що прикриває верхівковий торф становить не більше 0,5 м.
До змішаного типу відносять поклади, нашаровані в основному низинним або перехідним торфом, прикритим зверху торфом верхівковим, потужність якого перевищує 0,5 м, але становить менше половини загальної глибини покладу.
Верхівковими (верховими) називаються поклади складені верхівковим торфом.
Торф'яне родовище, торфо́вище, торф'яни́к, рідко торфови́к — ділянка земної поверхні, для якої характерне надлишкове зволоження, наявність торф'яного покладу й рослинного покриву, що складається з вологофобних рослин-торфоутворювачів, відмираючи вони не піддаються повному розпаду й у напіврозкладаному стані утворюють торф. У процесі торфоутворення інтенсивність розкладання рослин неоднакова. Частина рослин добре зберігається в торфі — це головним чином сфагнові й гіпнові мохи. У більшості трав'янистих рослин (осока, очерет, пухівка, шейхцерія та ін.) зберігаються лише залишки підземних частин — корінь, корневище (або навіть тільки епідерміс корневищ), наземні їх частини піддаються розпаду; у деревТорфовища розрізняють за походженням: озерного походження, які виникли на місці водоймищ у зв'язку з їх заторфовуванням, і суходільного походження, які виникли на мінеральних ґрунтах у зв'язку із заболочуванням лісів, лук. При сталості водно-мінерального режиму протягом існування торфовищ створюються торф'яні поклади, однорідні за своєю будовою на всю глибину. При зміні водно-мінерального режиму у зв'язку з ростом торфовища угору, зі змінами загальнокліматичних або місцевих умов (підняття або опускання рівня ґрунтових вод, підпруження струмків і рік або їх обміління, заторфовування) виникають поклади з торфом різних видів, а іноді й торфом різних типів. Перші називають простими покладами, другі — складними. них порід добре зберігається лише кора, деревина ж тільки у хвойних.
Виставка знаходиться на абонементі навчальної літератури для студентів старших курсів та професорсько-викладацького складу, ауд.212.
Підготувала провідний бібліотекар Дворжак Світлана Романівна.
