Прочитаєш, почуєш чи й так спаде на пам'ять ім'я Андрія Головка — і в уяві тих, хто знає творчість письменника, одразу вималюється полтавський степ з Великим шляхом, селами понад Пслом і вітряками в гарячому пшеничному мареві. І вчувається, як на світанку загримотить месницький бій у Михнівці, й упаде на столочене зело хлопчик у драному картузику — Пилипко, що в нього очі, «наче волошки в житі». А ще уявиться дівчинка Оксана в червоній хустинці, що повертається з поля зі своєю великою таємницею в сполоханому серденяті. А від Ганівки тим часом немовби простує Давид Мотузка, і ліс йому з-поза Псла посилає спомин про партизанські будні за денікінщини... Таку магію має оте ім'я; — Андрій Головко.
З цього полтавського степу і прийшов у літературу Головко, обвіяний пахощами рідних просторів і м'ятних левад, перехрещених шляхами-дорогами на Полтаву, Лубни, Кременчук, Кобеляки, Лохвицю, помережаних стрічками лагідних річок — Псла, Ворскли, Сули... Важко назвати іншого письменника (а краще сказати, поета), котрий би так щиро був відданий рідному краєві, так глибоко вчарований у його красу.
На початку 1923 року полтавський журнал «Новими стежками» повідомляв, що видавництво «Червоний юнак» незабаром випускає книжки Головка «Із банди в комсомол» і «Селянська дівчина». Чи вийшла перша, невідомо, а щодо другої, то це «Дівчина з шляху», котра справді була видана того року в Полтаві. В кінці твору надруковано помітку: «Село Білики, 1923». Так з'явилася перша прозова книжка письменника.
І в пізніші роки А. Головко не поривав зв'язків з Полтавщиною, хоча жив уже в Харкові, потім у Києві. У Сорочинцях він вивчав події селянського повстання 1905 року, звідти поїхав у Диканьку, найняв на околиці села кімнату і почав обдумувати роману «Мати», що пізніше розгорнувся у велике полотно про українське село буремних літ першої чверті XX століття.
На полтавській землі виростав Артем Гармаш, герой однойменного відомого роману Андрія Головка. За словами академіка Миколи Жулинського, «Головко відтворив настрої, переживання, мрії, сподівання тодішніх трудящих мас, розкрив глибину народного світосприйняття драматичної долі революції і соціалізму»…
Любов письменника до рідної землі органічно поєднувалася з любов'ю до рідної мови, «до виразного, соковитого, мальовничого і разом з тим простого, ясного, скромного слова» (Максим Рильський). В образній мові Головка —« прозорінь Псла, сяйво чистого полтавського неба, що вночі висіває на степи золотий пилок, і запах хліба з селянської печі». Чарівником слова назвав його Олесь Гончар.
Коли почалася Велика Вітчизняна, письменник пішов на фронт військовим кореспондентом — знову поринув у вир війни. Хтозна, чи далася взнаки звичка виконувати обов’язок, чи це була спроба очиститися пекельним вогнем від душевних страждань…
Після війни Головко мав звання класика української літератури, мешкав у славетному письменницькому будинку в Києві, у під’їзді, де жили також Юрій Яновський, Олесь Гончар, Петро Панч.
Крім прози і віршів, Андрій Головко писав п’єси «В червоних шумах» (1924), «Райське яблуко» (1946), кіносценарії до фільмів «Митько Лелюк» (1937) і «Літа молодії» (1940). Проте по-справжньому найкращі свої твори Андрій Головко написав у двадцятих роках — те, що виходило з-під пера пізніше, було вже зовсім іншого замісу.
Андрій Головко мав чимало нагород — був відзначений орденом Леніна, багатьма іншими орденами та медалями. 1969 року отримав Шевченківську премію за перші дві частини роману «Артем Гармаш». З 1979 року існує премія імені Головка, яку встановила Спілка письменників України, її присуджують за найкращий прозовий твір року.
Виставку творів Андрія Головка запрошуємо переглянути на абонементі художньої літератури Наукової бібліотеки НУВГП ( ауд. 204)
