У ньому волею долі поєдналися дві крові — російська й українська (до 200-річчя від дня народження Олексія Костянтиновича Толстого)
Класик російської літератури XIX століття, видатний прозаїк, поет, драматург, сатирик, громадський діяч О.К. Толстой належить до тих людей російської культури, які кровними зв’язками, обставинами життя, духовно були невіддільні від України. Його мати, Анна Олексіївна Перовська, була онукою останнього гетьмана України Кирила Розумовського (факт дуже цікавий, але недостатньо відомий у нас). Батьком А.О. Перовської був Олексій Кирилович Розумовський, єкатерининський сенатор, міністр народної освіти за Олександра I.
Олексій Костянтинович Толстой народився 24 серпня (5 вересня) 1817 року у Петербурзі в знатній дворянській родині. Батько майбутнього письменника, граф Кирило Толстой, розлучився з дружиною Анною Перовською відразу після народження сина. Ось як пише про це сам Олексій Костянтинович у листі до італійського драматурга й історика Анджело Губернатіса:
“Я народився у С.-Петербурзі 1817 року, але вже у віці шести тижнів був вивезений у Малоросію своєю матір’ю і дядьком з материного боку Олексієм Перовським, згодом попечителем Харківського університету, відомим в російській літературі під псевдонімом Антоній Погорельський. Він виховав мене, перші роки мої минули у його маєтку, тому я і вважаю Малоросію своєю справжньою батьківщиною. Моє дитинство було дуже щасливим і залишило в мені самі лише світлі спогади. Єдиний син, який не мав жодних товаришів для ігор, зате мав досить жваву уяву, я дуже рано звик до мрійливості, що незабаром переросла у яскраво виражену схильність до віршування. Відчутно посприяла цьому й природа, серед якої я жив: повітря і краса наших величних лісів, які я пристрасно люблю, справили на мене глибоке враження, яке позначилося на моєму характері, на всьому моєму житті…»
Слід зазначити, що дядько письменника, Олексій Перовський (Анатолій Погорельський), був людиною прогресивних поглядів, спілкувався з братами Бестужевими, Рилєєвим, Кюхельбекером. Він автор книжок “Двійник, або Мої вечори в Малоросії”, “Монастирка”, в яких відтворено українські реалії, відомої багатьом казки “Чорна курка”.
Після закінчення університету Олексій Толстой обіймав високі посади при царському дворі, був дипломатом, але завжди мріяв цілком поринути в літературну справу. В останні роки життя, отримавши довгоочікувану відставку, він зміг цю мрію здійснити.
До творчого доробку письменника Олексія Толстого входять роман “Князь Серебряный”, кілька драматичних творів, поема “Дон Жуан”, велика кількість ліричних віршів і балад. Особливою щирістю, безпосередністю, глибиною почуттів позначена його лірика. Невипадково ж понад 70 (!) віршів поета покладені на музику. І якими композиторами! Чого варті такі імена, як Чайковський, Римський-Корсаков, Мусоргський, Танєєв!..
Закономірно, з огляду на його біографію, розкривається у творчості письменника й тема України, про яку він не раз згадував у своїх творах:
Ты знаешь край,
Где все обильем дышит,
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора,
Среди садов деревья гнутся долу
И до земли висит их плод тяжелый?
Українськість присутня — і то дуже потужно — і в епістолярії письменника. Ще юнаком, посилаючи вірші до редакції журналу “Современник” із проханням їх надрукувати, Олексій Толстой писав: “Оскільки я малоросіянин, то цілком можливо, ви натрапите у мене на помилки правопису”.
1853 року в листі до майбутньої дружини Софії Андріївни Міллер Олексій Костянтинович захоплено ділиться враженнями про українську музику: “Мій двоюрідний брат приїхав із Малоросії і привіз із собою такі чудові національні мотиви. Вони мені перевернули серце.… Жодна інша національна музика не висловила свою народність із такою величчю й силою, як малоросійська музика — навіть краще, ніж великоросійська… Слухаючи її, ти б поступово бачила перед собою всю історію Малоросії, ти б краще зрозуміла характер народності, ніж читаючи Гоголя чи Кониського”.
Цікава контраверза вибудувалася в Олексія Костянтиновича стосовно Київської Русі і Московської. Як відомо, у доробку письменника чимало балад на історичні теми, пов’язані саме з Київською Руссю. Це “Пісня про Гаральда і Ярославну”, “Роман Галицький”, “Ілля Муромець” та інші. У листі до редактора ліберального журналу “Вестник Европы” Михайла Стасюлевича читаємо про мотиви, які спонукали автора до написання цих балад: “… писав я їх не механічно, а всім серцем, співчуваючи всім серцем нашому європейському, норманському періоду і ненавидячи всім серцем наш монгольський, московський період…»
Ймовірно, Олексій Толстой був знайомий із творчістю Шевченка, адже цитував його твори . Андрій Горонович, художник, який навчався в Академії мистецтв разом із Тарасом Шевченком, звернувся 1850 року в листі до Олексія Толстого з проханням повідомити його про долю засланця. Олексій Костянтинович відповів: “Шевченко не вмер і не вбитий. У мене перед очима зображення Аральського моря, зроблене ним. Він здоровий, незабаром отримає підвищення, оскільки начальство ним задоволене”.Упевненість, що поет незабаром отримає підвищення ґрунтувалася, мабуть, на тому, що сам Олексій разом з Андрієм та Іллею Лизогубами звернувся до свого дядька Василя Перовського, який був оренбурзьким генерал-губернатором і командиром Окремого оренбурзького корпусу, з проханням полегшити долю Шевченка. Від дядька він, можливо, й одержав згадувану акварель. Толстой ще не знав, що керівник 3-го відділення Дубельт, до якого звернувся Перовський, відповів, що прохання недоречне…
Олексій Костянтинович був у близьких стосунках з істориком Миколою Костомаровим, захищав його, як він казав, “від попів та ще придворних, які звинувачували його в ненависті до Росії”, цікавився його творчістю.
Як зазначив літературознавець Анатолій Гатненко, російський письменник Олексій Костянтинович Толстой не був ані російським шовіністом, ані українофілом, але не був і ксенофобом. У його світогляді чимало такого, що ми можемо не сприймати, але багато й близького нам, людям ХХІ століття — близького насамперед високою духовністю, глибиною і щирістю почуттів, висловлених у чудовій поезії і прозі, філософським осмисленням високого світу людини.
Помер Олексій Костянтинович Толстой 28 вересня (10 жовтня н.с.) 1875 у маєтку Червоний Ріг Чернігівської губернії у віці 58 років.
Підготувала Людмила Ступчук
(В інформації використані матеріали дослідження Анатолія Гатненка)
