Валентин Петрович Катаєв (1897 - 1986) - російський письменник, драматург, поет
Народився в Одесі у сім'ї вчителя. Ще гімназистом почав писати, у пресі дебютував в 1910. Під час Першої світової війни, не закінчивши гімназію, в 1915 добровольцем вступив у діючу армію і до 1917 був на фронті.
Під час Громадянської війни був мобілізований до Червоної армії брав участь у боях проти військ А. І. Денікіна, працював в ЮгРОСТА (Російське телеграфне агентство).
У 1922 році переїхав до Москви, де з 1923 року працював в газеті «Гудок» і в якості «злободенного» гумориста співпрацював з багатьма виданнями. Свої газетні та журнальні гуморески підписував псевдонімами Старий Саббакін, Ол. Твіст, Митрофан Гірчиця.
Дебютував у пресі в 1910 році. У 1920-ті писав оповідання про громадянську війну і сатиричні оповідання. З 1923 співробітничав в газеті «Гудок», журналі «Крокодил» та інших періодичних виданнях.
Боротьбі з міщанством присвячені його повість «Розкрадачі» (1926; однойменна п'єса 1928), комедія «Квадратура круга» (1928). Автор роману «Час, вперед!» (1932, екранізованого в 1965 р.). Широку популярність принесла повість «Біліє парус одинокий» (1936); по ній поставлений однойменний фільм - 1937 р.
Невелика за обсягом повість «Я, син трудового народу ...» (1937) розповідала про трагічну історію, яка сталася в одному з українських сіл під час громадянської війни. Повість була видана, екранізована, на її основі була написана п'єса «Йшов солдат з фронту», яка ставилась у театрі імені Вахтангова і на інших сценах країни. За повість «Син полку» (1945) отримав Сталінську премію 2-го ступеня (1946; однойменний фільм - 1946).
Після війни продовжив «Біліє парус одинокий» повістями «Хуторок в степи» (1956; однойменний фільм - 1970), «Зимовий вітер» (1960-1961), «За владу Рад» (1948; інша назва «Катакомби», 1951; однойменний фільм - 1956), що утворюють тетралогію з ідеєю наступності революційних традицій.
Автор публіцистичної повісті «Маленькі залізні двері в стіні» (1964). Починаючи з цього твору, змінив письменницьку манеру і тематику. У цій манері написані лірико-філософські мемуарні повісті «Святий колодязь» (1967), «Трава забуття» (1967), оповідання «Кубик» (1969). Широкий резонанс і рясні коментарі викликав роман «Алмазний мій вінець» (1978). У романі Катаєв згадує про літературне життя країни 1920-х років, не називаючи практично ніяких справжніх імен і псевдонімів.
Твори Катаєва неодноразово перекладалися іноземними мовами. В історію радянської літератури В.Катаєв увійшов, насамперед, як засновник молодіжного літературного журналу «Юність» (1957).
У своїх книгах останнього періоду життя письменник не лише спробував змінити свою манеру писання, але й прагнув сформулювати власну творчу платформу, увівши вислів «матеріальна проза». Свій новий стиль назвав «мовізмом» (від фр. Mauvais «поганий, дурний»), неявно протиставляючи його офіційній радянській літературі.
Помер письменник у 1986 році в Москві.
Виставка підготовлена для широкого кола читачів – студентів, викладачів, співробітників. Переглянути її можна на абонементі художньої літератури ( ауд.204).
Людмила Ступчук
Бібліотекар Наукової бібліотеки
