Всесвітньо відомий французький комедіограф Жан Батіст Мольєр, справжнє прізвище якого — Поклен, народився 15 січня 1622 р. в Парижі. Він походив з родини ремісників, яка вже кілька століть належала до цеху шпалерників.
Спочатку родина Покленів жила в провінційному містечку Бове, з кінця XVI ст. — в Парижі, де дід майбутнього драматурга заснував власну шпалерну крамницю. Батько Мольєра, Жан Поклен, не тільки успішно продовжив цю справу, а й купив посаду придворного шпалерника, до якої тоді додавалось ще й почесне звання королівського камердинера. Жан Батіст, як старша дитина в родині, закономірно повинен був успадкувати батьківську справу, але, крім цього, батько хотів, щоб його діти здобули ще й дворянський титул. А його можна було отримати ставши суддею, посада якого надавала право так званого «дворянства мантії». Саме з цих міркувань Жан Поклен зробив усе, аби його первісток здобув найліпшу освіту. Після закінчення одного з найкращих на той час привілейованого Клермонського єзуїтського колежу та короткого курсу навчання в Орлеанському університеті Мольєр успішно здав іспити, необхідні для отримання звання ліценціата права, тобто нижчого вченого ступеня з юриспруденції.
15-літній Жан Батіст був приведений до присяги, обов'язкової для входження в цех шпалерників і отримання права на успадкування батьківської посади. Здавалося б, батько зробив усе, аби Жан Батіст став першим з Покленів, хто міг перетнути станову сходинку, що відкривала шлях династії шпалерників до більш високого і шанованого прошарку — буржуа. Та, на превеликий жаль батька, який втратив в особі сина можливість аристократичного продовження роду, і на щастя французької сцени, яка здобула в особі невдахи-шпалерника одного з найславетніших комедіографів світу, Жан Батіст Поклен несподівано для всіх обрав професію актора. Вигадавши собі сценічне ім'я Мольєр, він вступив у трупу акторів, разом з якими заснував театральний колектив «Блискучий театр». Однак і репертуар нового театру, і рівень майстерності його акторів виявилися недостатніми для того, аби гідно конкурувати з тогочасними професійними театральними колективами Парижа, відтак Блискучий театр швидко розпався, а сам Мольєр через борги театру навіть провів кілька днів у в'язниці. Втім гіркий досвід перших театральних спроб не позбавив Мольєра бажання продовжувати театральну кар'єру, і того ж 1645 р. він приєднується до мандрівної акторської трупи Шарля Дюфрена, з якою впродовж 1645—1658 рр. об'їздив майже всю Францію.
Перші виступи мандрівного театру також не мали особливого успіху, та й сам Мольєр, який постійно намагався грати трагічних персонажів, за своїм обдаруванням і навіть зовнішністю, мало підходив на ці ролі. Довелося вчитися майстерності в колег, переймати досвід модних тоді італійських театрів, кардинально оновлювати жанровий репертуар, у якому трагедії дедалі більше поступаються місцем комедіям.
Саме в жанрі комедії Мольєр знайшов себе, і невдовзі про його театр почала говорити вся Франція. Після тринадцяти років поневірянь театральною провінцією в 1658 р. Мольєр робить другу спробу завоювати паризьку сцену. В присутності самого короля Людовіка XIV був поставлений мольєрівський фарс «Закоханий лікар», який справив на монарха незабутнє враження. Наслідком цього стало не лише надання трупі Мольєра театрального приміщення палацу Пті-Бурбон і призначення щорічної пенсії у 1500 ліврів, а й постійна 48 прихильність короля, яка не раз виручатиме Мольєра зі скрутних ситуацій, причиною яких щоразу ставатимуть його гостра сатира і намагання тих, кого він висміював у своїх комедіях, знищити Мольєра і його театр. Для цього використовувались будь-які засоби: виселення під вигаданими приводами театру Мольєра з орендованого ним приміщення, заборона його п'єс, спроба моральної дискредитації, звинувачення у кровозмішному шлюбі і навіть заклики до прямої фізичної розправи — до спалення на вогнищі інквізиції.

Тим часом одна за одною з'являлися нові комедії Мольєра, кожна з яких незмінно ставала визначною подією в театральному житті Франції. Великого успіху мали сатиричні комедії Мольєра: «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Смішні манірниці», « Жорж Данден», «Лікар мимоволі», «Скупий», «Школа дружин», «Міщанин у дворянстві». Виснажлива робота на сцені, де до останніх днів життя Мольєр виступав не лише як драматург, а і як актор, передчасна смерть дітей і друзів, зрештою, підірвали сили Мольєра, який, як тепер вважають, страждав на сухоти. Мольєрові стало зле просто на сцені, під час вистави його п'єси «Удавано хворий», у якій він, за іронією долі, і грав цього удавано хворого, вміло приховавши від глядачів свій справжній стан і догравши виставу до кінця. Але дійти самостійно до власної квартири він уже не зміг. 17 лютого 1673 р. через кілька годин після закінчення вистави Мольєр помер.

Запрошуємо всіх бажаючих ознайомитись з виставкою на абонементі художньої літератури, ауд. 204.