Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
Ось де, люде, наша слава,
Слава України!
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко.
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Шевченкове життя – символ тернистого шляху боротьби за свободу.
Творчість Тараса Григоровича багатогранна та всеосяжна, але водночас близька та зрозуміла. В кожен свій твір Кобзар вложив любов до України та українців. Ми пишаємося, що нашим співвітчизником був такий геній. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.
Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті.
Поезія Кобзаря актуальна в будь-який час, проте зараз, коли Росія напала на Україну та розпочала повномасштабну війну, Шевченка цитують буквально всі.
Люди кажуть, очевидно, поет щось знав, оскільки в його віршах відчувається ненависть до Росії та москалів, і любов до України.
Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ.
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем ‘я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
***
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі…