У Корчуватому, під Києвом,
рік сорок другий, ожеледь, зима.
Маленький цуцик п'ятами накивує.
Знічев'я німець зброю підніма.
І цілиться. Бо холодно і нудно
йому стоять, арійцю, на посту.
А навкруги безсмертно і безлюдно,
бо всі обходять німця за версту.
Лишає мить у пам'яті естампи.
Ворона небо скинула крильми.
Вже скільки снігу і подій розтануло
там після тої давньої зими!
Вже там цвіли і квіти незліченні,
вже там і трасу вивели тугу.
...А все той німець цілиться знічев'я.
...А все той песик скімлить на снігу. (Ліна Костенко)
День перемо́ги над наци́змом у Дру́гій світові́й війні́ або День перемо́ги — державне свято та вихідний день в Україні, який офіційно відзначають 9 травня, починаючи із 2016 року. Прийшло на заміну радянському святу «День Перемоги», яке відзначали в СРСР, а потім в Україні до 2015 року включно. «День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» встановлено як державне свято внаслідок ухвалення 9 квітня 2015 року Верховною Радою України проекту закону № 2539 «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 — 1945 років» в рамках голосування за пакет законів про декомунізацію. (Вікіпедія)
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна. (Ліна Костенко)
Проводи
Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.
Вже оддзвонили дзвони великодні.
Вже на гробках молебні одслужили.
Такі сумні й задумані сьогодні,
Ой, затужили вдови, затужили!
Що мій лежить за Віслою, далеко.
Якби землі хоч рідної на труни.
А ті ж обличчя – як скрипкова дека,
Що вже на скрипці порвані всі струни.
А мій пропав десь безвісти, не знаю.
Чи хоч над ним горбочок нагорнули?
Як я ж тепер чужих тут поминаю,
Щоб і мого десь люди пом'янули!
А я ж нічого в бога не просила,
Мені ж тоді було хоч в ополонку,
Що я ж дитя під серцем ще носила,
А вже мені прислали похоронку.
Великий день... Великдень Перемоги..
Все ж наче вчора. А літа минають...
На проводи, в степу біля дороги,
Своїх солдатів вдови поминають. (Ліна Костенко)
***
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
Високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
Які несказані слова...
Тут на одному обеліску
Є навіть пошта польова. (Ліна Костенко)
з творами Ліни Костенко та багатьох інших письменників і поетів можна ознайомитись на абонементі художньої літератури (ауд. 204)
